Розкішні сади у Полтаві, Рожевим серпанком повиті. І промені сонця яскраві Купаються в їхньому цвіті.
Ти вийди на вулицю зрана, Пройди через луки й городи, І от ти увійдеш неждано У сад небувалої вроди.
Така там прослалася тиша В повітрі прозорім і чистім, Що чути, як дерево дише, До світла торкаючись листям.
Таке там барвисте цвітіння Навколо веселкою грає, Така прохолода під тінню, Що, мабуть, і в казці немає.
Та серце заб'ється у тебе В ту мить не від тиші такої — Під синім замріяним небом, В саду біля Ворскли дзвінкої.
Він славен не гіллям привітним, Не плодом смачним, виноградом, А іменем кожному рідним, Бо звуть його Ленінським садом.
Було це у місяці квітні... Весна двадцять п'ятого року. Дівчатка і хлопчики спритні Прийшли у долину широку.
І сад посадили вітвистий, Щоб ріс він рясним і зеленим... ...Було це в той день урочистий, В який народився наш Ленін...
А потім сказали ласкаво До саду свого молодого: — Рости і красуйся на славу, На честь Ілліча дорогого!
І сад розростався, і часто До нього приходили діти. Було їм незрівняним щастям Кохати його і глядіти.
А разом із садом щороку І діти самі виростали, І час проминув, і, нівроку, Вони вже дорослими стали.
У грізні години воєнні Пішли вони в військо могутнє. І кликав до бою їх Ленін Іменням своїм незабутнім.
Тікаючи з-під Сталінграду, Заходили німці до саду. На кожному дереві зряду Хотіли зігнати досаду.
Та тільки у полі відкритім їх воїни наші побили. А може, і хлопці були там, Що сад цей колись посадили.
І мовили хлопці ласкаво До саду свого золотого: — Рости і красуйся на славу, На честь Ілліча дорогого!
Сьогодні до саду заглянь ти — Багато у ньому народу. Майори, бійці, лейтенанти На пишну любуються вроду.
Давайте ж і ми потісніше В тіні під деревами сядем, Спочинем в замріяній тиші, Що встала над Ленінським садом.
А потім прокажем ласкаво До саду, навіки живого: — Рости і красуйся на славу, На честь Ілліча дорогого!
В. Бичко
|